Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Хто кинув перший помідор, що став доленосним початком революції «Ла Томатіна»? Історія замовчує. Може, це був учасник антифранкістського заколоту або якогось карнавалу, що вийшов з-під контролю? Згідно з найпоширенішою версією подій, в 1945 році на фестивалі «Лос Хіґантес» (парад гігантських ляльок з пап'є-маше) організатори задумали інсценувати бійку, щоб привернути до нього увагу. Поблизу їм потрапив на вічі візок з овочами, і вони стали кидатися спілими помідорами. До цього дійства залучилися сторонні спостерігачі, і воно тривало доти, поки вся арена не перетворилася на масове побоїще, де за зброю правили літаючі плоди. Ініціаторам довелося заплатити продавцям помідорів, але це не зупинило повторення помідорних битв - і народження нової традиції. Побоюючись некерованою ескалації, вступили в дію влади, які спершу розслабилися, а потім, в 1950-ті, вибухнули серією заборон. У 1951 році місцевих жителів, які порушували закон, перепровадили до в'язниці, поки обурена громадськість не стала вимагати їх звільнення. Найзнаменніше протистояння помідоровим заборонам мало місце в 1957 році, коли активісти-помідорники організували опереткове поховання помідорів, що включало труну і похоронну процесію. Після 1957 року місцева влада вирішила змиритися, ввели ряд правил і підтримала цю примхливу традицію. Хоча помідори займають центральне місце в тижневій програмі святкувань, фінальна вистава вінчає весь тиждень. Вона оспівує святих покровителів Буньйоля — Діву Марію та Святого Луїса Бертрана — і включає паради на вулицях, музичні номери і феєрверки в життєрадісній іспанської манері. Щоб ви могли набратися сил перед неминучою бійкою, напередодні битви подається величезних розмірів паелья, включно з легендарним валенсійським блюдом із рисом, морепродуктами, шафраном таі оливковим маслом. У наші часи цей розкутий фестиваль певною мірою впорядковано. Організатори тепер навіть вирощують особливий різновид гірких помідорів — спеціально для цієї щорічної події. Святкування починається приблизно о 10 годині ранку, коли учасники змагаються в тому, щоб дістатися до окосту, поставленого на верхівці змащеного жиром стовпа. Глядачі поливають тих, хто видряпується нагору, водою зі шлангів; усі співають і танцюють на вулицях. Коли церковний дзвін сповіщає полкдень, у місто в'їжджають вантажівки, заповнені помідорами, в той час як викрики «То-ма-те, то-ма-те!" досягають крещендо. Після цього, з пострілом із водяної гармати, починається головна подія. Тобто відкривається зелене світло розчавлюванню і розкиданню помідорів по всім сторонам один проти одного. Далекобійні томатні ракети, вбивці прямою наводкою і середнього радіусу кидки гаком. Якою б технікою ви не користувалися, до того часу, коли все закінчиться, ви виглядатимете (і відчуватимете себе) зовсім інакше. Приблизно за годину просочені томатами бомбометальники залишаються, пустуючи, в морі в'язкої вуличної сальси, де мало що нагадує помідор. Другий постріл із гармати сигналізує закінчення битви. |