Ніхто точно не знає, чия рука жбурнула колись той самий перший помідор, що започаткував традицію «томатної революції» Ла Томатіна. Можливо, це зробив протестувальник проти диктатури Франко або веселун, який не на жарт розгулявся під час карнавалу. Найпопулярнішою є така версія: у 1945 році під час параду гігантських ляльок із пап’є-маше (Лос Ґіґантес) місцеві бешкетники вирішили в оригінальний спосіб привернути до себе увагу. Вони натрапили на візок із овочами й почали кидатися стиглими помідорами. До веселощів приєдналися глядачі, і мирна вулиця швидко перетворилася на зону «томатної перестрілки». Розбишакам довелося сповна заплатити торговцям за зіпсовані овочі, але справу було зроблено — народилася традиція помідорних баталій.

Влада мала побоювання, що жбурляння овочів може перерости в масові заворушення, тому п’ятдесяті роки (за винятком певного періоду послаблення) стали для прихильників нової традиції часом гонінь. У 1951 році кілька місцевих жителів, які порушили відповідні закони, потрапили за ґрати й повернулися на свободу лише завдяки громадському резонансу. Найвідоміша акція протесту проти заборони на томатні ігрища відбулася в 1957 році у формі «помідорних похорон» із труною, процесією та всією належною атрибутикою. Після 1957 року місцева влада вирішила припинити переслідування, установила кілька простих правил і змирилася з дивною традицією.

Святкування починається за тиждень до кульмінації — власне помідорної битви. Місто Буньоль з іспанським розмахом вшановує парадами, музикою та феєрверками своїх небесних покровителів — Діву Марію та святого Людовика Бертрана. А в переддень виснажливої овочевої баталії можна підкріпитися чудовою паельєю — традиційною валенсійською стравою з рису й морепродуктів, приправлених шафраном і оливковою олією.

У наш час це бешкетне дійство проводиться вже далеко не спонтанно: до нього ретельно готуються (організатори навіть вивели спеціальний сорт несмачних помідорів для жбурляння). Веселощі починаються близько десятої години ранку з намагань відчайдухів дістати свинячий окіст, прив’язаний до верхівки слизького стовпа. Їм активно «допомагають» зіваки, поливаючи водою зі шлангів. Вулиці заповнює натовп людей, що співають і танцюють. Коли на церковному годиннику б’є полудень, у місто нарешті в’їжджають вантажівки з помідорами, які вітає несамовитий бойовий клич — «То-ма-те, то-ма-те!».

Головну частину свята відкриває струмінь із водомета. За цим сигналом починається немилосердна томатна битва всіх проти всіх. Хтось віддає перевагу кидкам овочів із дальньої дистанції, хтось вважає надійнішим жбурляння впритул, а комусь більше до вподоби середні відстані й баскетбольна техніка кидання. Незалежно від обраної тактики, будьте певні: на момент закінчення ви виглядатимете (й почуватиметеся) зовсім по-іншому. Не пізніше ніж за годину місто перетворюється на гігантський соусник, де борсаються перемазані томатним соком і м’якоттю розчавлених помідорів кидальники червоних плодів. Баталія завершується із другим «пострілом» водомета.

Хто першим кинув того фатального помідора, який запалив революцію «Ла Томатіна»? Достеменно цього не знає ніхто. Можливо, це сталося під час повстання проти генерала Франко, або ж якийсь карнавал пішов шкереберть. Багато хто вважає, що у 1945 році на фестивалі «Лос Ґіґантес» (парад велетенських ляльок з пап’є-маше), місцеві мешканці хотіли влаштувати бійку, аби привернути до себе увагу. На очі їм потрапив віз з овочами, тож вони почали кидатися стиглими помідорами. Ні в чому не винні гості фестивалю не залишились осторонь, і, зрештою, парад перетворився на суцільну томатну баталію. Винуватцям довелося заплатити продавцям овочів за зіпсований товар, та бої це не зупинило. Так зародилася нова традиція.

У 1950-х роках, побоюючись, що безладдя ширитиметься, влада спочатку запровадила, потім послабила, а згодом відновила низку заборон. У 1951 році місцевих мешканців, які порушували заборону на помідорні бої, кидали за ґрати, аж поки громадськість не здійняла галас, щоб людей відпустили. Найвідоміший випадок знущання над забороною стався у 1957 році, коли прихильники томатних боїв влаштували помідорам жартівливі похорони, задіявши труну та жалобну процесію. У 1957 році місцева влада все ж змирилася, встановила декілька правил і дозволила химерну традицію.

Хоча помідори і знаходяться в центрі уваги фестивалю, за тиждень до кульмінації проходять й інші свята на вшанування покровителів м. Буньйоль — святих Діви Марії та Луїса Бертрана. Вуличні паради, музика та феєрверки сповнюють місто веселощами, як це й має бути в Іспанії. Аби додати вам сил напередодні фінального бою, вас пригостять величезною порцією паельї. Ця страва — справжня гордість валенських кулінарів. Вона готується з рису, морських продуктів та шафрану, политих оливковою олією.

Зараз цей бурхливий фестиваль уже дещо впорядкували. Спеціально для щорічної «Ла Томатіни» організатори навіть вирощують особливий сорт несмачних помідорів. Святкування розпочинається близько десятої години ранку, коли учасники наввипередки намагаються схопити шматок шинки, підвішений на змащеному жиром стовпі. Глядачі обливають учасників водою зі шлангів, співають і танцюють на вулицях. Коли церковний дзвін сповіщає полудень, до міста заїжджають вантажівки з помідорами; цієї миті вигуки «то-ма-те, то-ма-те!» сягають апогею.


Після цього вистрілює водна гармата і розпочинається основне дійство. Відтепер можна сміливо чавити помідори та йди в повний наступ на «ворога». Постріли помідорами на довгу відстань, впритул або обвідні середньої дальності — яку б техніку ви не обрали, коли бій скінчиться, ви виглядатимете (та почуватиметесь) зовсім іншою людиною. Майже через годину після початку просякнуті соком помідорів стрільці б’ються під звуки вуличної сальси у розчавленій овочевій масі, де помідорів і не розгледіти. Другий постріл водою з гармати сповіщає про завершення битви.

Хто жбурнув той перший доленосний помідор, з якого почалася революція Ла Томатіна? Точної відповіді на це питання не знає ніхто. Його могло бути кинуто на знак протесту проти режиму Франко або під час фестивалю, що пішов не за сценарієм. Найбільш популярна версія свідчить, що це сталося 1945 року під час параду велетенських ляльок з пап’є-маше, коли місцеві мешканці влаштували колотнечу, щоб привернути до себе увагу. Хтось із них натрапив на випадковий візок з овочами та почав жбурлятися стиглими помідорами. Обстріляні спостерігачі приєдналися до сутички, яка швидко переросла у справжній бій з овочевою перестрілкою. Згодом головних винуватців примусили відшкодувати збитки продавцям «загиблих у бою» томатів, але це не завадило бажанню повторити помідорні баталії та зародженню нової іспанської традиції.

Побоюючись невдоволень та загострень, влада розрядила напругу та ухвалила нововведення, але на початку 1950-тих знову його заборонила. У 1951 р. місцевих мешканців, що насмілилися порушити заборону, було ув’язнено та звільнено лише під впливом громадського протесту. У 1957 р. стався найзухваліший виступ активістів проти заборони томатних баталій – вони влаштували імітацію похорону помідорів з труною та траурною ходою. Після цього владі довелося поступитися та визнати цю ексцентричну традицію, обмеживши заходи з її святкування низкою правил.

Помідори залишаються «зіркою» усього тижня урочистостей, який закінчується грандіозною фінальною битвою. Свято присвятили Діві Марії та Святому Луїсу Бертрану – покровителю іспанського містечка Буньоль, де воно проходить з вуличними парадами, музикою, феєрверками та веселощами. Напередодні вирішального бою для відновлення сил всіх пригощають легендарною паельєю – традиційним для Валенсії блюдом з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії.

Сьогодні це свято свободи та непокору проходить доволі впорядковано. Його організатори навіть потурбувалися про створення особливого сорту несмачних помідорів, придатних тільки для щорічних баталій. Свято стартує близько десятої ранку після боротьби учасників за шматок шинки, що висить на верхівці змащеної милом жердини. Глядачі танцюють, співають та обливаються водою з розтягнутих вулицями шлангів. Коли опівдні починає бити церковний дзвін, до міста в'їжджають вантажівки з помідорами і скандування «То-ма-те! То-ма-те!» сягає апогею.

З пострілом водяної гармати починається головна подія фестивалю – це сигнал до загальної стрілянини розчавленими помідорами по інших учасниках битви. На всі боки летять «томатні ракети» великої та середньої дальності, хтось підступно стріляє впритул… Незалежно від обраної техніки стрільби після її закінчення всі будуть виглядати (і почуватися) приблизно однаково. Приблизно через годину просякнуті наскрізь учасники битви будуть борсатися у вуличному морі томатного соусу, в якому буде важко знайти вцілілий помідор. Другий постріл гармати повідомляє про закінчення бою.

Чи згадає хтось той перший доленосний томат, який розпочав революцію Ла Томатіна? Насправді, ніхто достеменно цього не знає. Може, то був бунт проти генерала Франко, а може просто карнавал вийшов з-під контролю. За найбільш поширеною версією цієї історії у 1945 році під час фестивалю Лос Гігантес (парад величезних ляльок з пап'є-маше) місцеві жителі шукали приводу розіграти сварку, щоб привернути до себе увагу. Коли їм трапився візок з овочами, вони почали жбурляти стиглі помідори. Випадкові свідки долучалися до епізоду, поки він не переріс у масовий обстріл овочами. І хоча заводіям довелося відшкодувати збитки продавцям помідорів, однак це не зупинило ані повторні томатні бої, ані народження нової традиції.

Побоюючись неконтрольованого поширення, влада спочатку прийняла, потім послабила, а врешті-решт знову відновила низку заборон у 1950х роках. У 1951 році місцеві жителі, які проігнорували закон, були ув’язнені, поки громадськість не заявила протест з вимогою їхнього звільнення. Найвідоміше зухвале порушення заборони томатних бійок сталося у 1957 році, коли їхні прихильники влаштували пародію на похорон помідора з труною і похоронною процесією. Після 1957 року місцева влада вирішила виявити гнучкість: встановила кілька правил і змирилася з дивакуватою традицією.

Хоча в центрі уваги лишаються помідори, тиждень святкування переходить до фінальної стадії - вшановування святих покровителів Буньйоля – Діви Марії та святого Людовіка Бертрана, з вуличними парадами, музикою та феєрверками в кращих традиціях іспанських веселощів. Щоб кожен міг набратися сил для очікуваної битви, напередодні готується величезна паелья – демонстрація культової валенсійської страви з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії.

В наші дні задля порядку на цьому волелюбному фестивалі вживаються певні заходи. Організатори зайшли так далеко, що навіть культивували спеціальний сорт несмачних томатів спеціально для цієї щорічної події. Святкування починаються близько десятої ранку, коли учасники мчать до змащеного жиром стовпа, щоб зірвати з його верхівки шматок шинки. Глядачі поливають верхолазів водою, співаючи і витанцьовуючи прямо на вулицях. Коли церковний дзвін видзвонює полудень, завантажені помідорами вантажівки в’їжджають у місто під наростаючий гул вигуків «То-ма-те, то-ма-те!».

Залп водяних гармат позначає початок основного дійства. Учасники отримують «зелене світло», щоб чавити і жбурляти помідори, навсібіч атакуючи один одного. Чи пускаєте ви далекосяглі томатні «свічки», робите вбивчі кидки прямо по мішені чи-то кидаєте «крученики» на середню дистанцію, яку б манеру для атаки ви не обрали, до закінчення бою ви виглядатимете (і почуватиметеся) зовсім інакше. Приблизно за годину просочені томатом бомбометальники лишаються гратися у морі багнистої вуличної сальси, в якій ледве пощастить знайти хоч щось схоже на помідор. Другий залп водяних гармат сповіщає про кінець битви.

Хто ж все таки кинув цей перший фатальний помідор, який розпочав революцію Ла Томатіна? Насправді ніхто не знає. Можливо, це було повстання проти Франко, або карнавал, який вийшов з-під контролю. Згідно найпопулярнішої версії, в 1945 році на фестивалі в Лос Гігантес (параді гігантських ляльок з пап'є-маше), місцеві жителі вирішили пожартувати, щоб привернути до себе увагу. Побачивши кошик з овочами, що знаходився неподалік, вони почали кидатися стиглими помідорами. Невинні глядачі також вирішили приєднатися до дійства допоки сцена не переросла в масову помідорну війну. Ініціаторам довелося заплатити торговцям за зіпсований товар, але це не завадило повторенню томатних боїв — і народженню нової традиції.

Побоюючись некерованого поширення, влада спочатку прийняла, послабила, а згодом відновила ряд заборон 1950-х років. У 1951 році місцеві жителі, які порушили закон, були заарештовані, але незабаром у зв'язку з активними протестами городян, їх звільнили. Найвідоміше зухвальство щодо заборон томатних боїв відбулося в 1957 році. Учасники організували глузливі «похорони помідора» і в супроводі процесії пронесли помідор в труні по центру міста. Після подій 1957 року, місцева влада вирішила проявити гнучкість і офіційно визнала ексцентричне свято, але при цьому ввела деякі правила.

Помідори займають центральне місце усього тижня урочистостей, які ведуть до фінальної розв'язки. Фестиваль проводиться на честь покровителів Буньоля Діви Марії та Святого Луї Бертрана і супроводжується вуличними парадами, музичними номерами і салютами в справжньому іспанському дусі. Щоб набратися сил для майбутньої бійки, напередодні битви подають величезну паелью — традиційну валенсіанську страву з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії.

Сьогодні цей, на перший погляд, свавільний фестиваль набуває деяку міру порядку. Організатори навіть вирішили вирощувати особливий сорт несмачних помідорів, спеціально для щорічного заходу. Свято починається близько 10 години ранку, після того, як хто-небудь з учасників залізе на високий стовп, змащений маслом і дістане свинячий окіст (хамон). Глядачі стріляють в учасників з водяних гармат, співають і танцюють на вулицях. Коли церковний дзвін відбиває полудень, вантажівки з помідорами в'їжджають в центр міста під гучні скандування «То-ма-те, Те-ма-те!».

Сигналом до бою служить постріл з водяної гармати — це зелене світло для початку битви помідорами, в якому кожен за себе. Томатні «лоббери» дальньої відстані, приціл в притул і кидки крюком середньої дальності — якою б не була ваша стратегія, до кінця бою ви виглядатимете і почуватиметесь по-іншому. Рівно через годину, бомбардувальники, повністю просочені помідорами опиняються в морі з томатним соком, де мало що нагадує помідори. Другий постріл водомета сигналізує про закінчення битви.

Хто кинув перший доленосний помідор, який розпочав революцію «Ля Томатіна», насправді, ніхто не знає. Можливо, в такий спосіб люди протестували проти диктатора Франко, а може, просто свято вийшло з-під контролю. За найпопулярнішою версією, під час фестивалю «Лос Ґіґантес» (параду величезних ляльок із пап'є-маше) у 1945 році місцеві мешканці у спробі привернути до себе увагу захотіли побешкетувати. Залізши на воза з овочами, вони почали жбурлятися зрілими помідорами. До них почали приєднуватися глядачі, аж поки все не перетворилося на масову сутолоку у супроводі літаючих помідорів. Звичайно, підбурювачі мусили заплатити продавцям за помідори, але повторенню томатних боїв та зародженню нового звичаю це не завадило.

У 1950-х роках влада, боячись зростання непокори, кілька разів упроваджувала, послабляла, а потім знову відновлювала цілу низку відповідних заборон. Так, у 1951 році, порушників було ув'язнено, і лише гнів мешканців змусив уряд випустити їх на волю. Найвідоміший випадок непокори «томатним» заборонам стався в 1957 році, коли було влаштовано справжній похорон помідора, якого несли у труні в супроводі поховальної процесії. Після цього уряд був вимушений піти на поступки, упровадив кілька правил та зрештою дозволив дивакувату традицію.

Хоча помідори займають у тижневому дійстві центральне місце, кульмінацією торжества виступає вшанування святих покровителів містечка Буньйоль Діви Марії та Св. Людовика Бертрана. Саме в цей час, у типово іспанській веселій манері, влаштовують вуличні паради з оркестрами та феєрверками. Напередодні знаменитої штовханини, щоб набратися сил, учасники споживають легендарну паелью – культове їство Валенсії, до складу якого входить рис, морепродукти, шафран та маслинова олія.

У наші дні це розкуте свято набрало певних ознак упорядкованості. Організатори навіть вивели особливий вид несмачних помідорів, придатних лише для використання у цьому щорічному заході. Святкування починається коло 10 години ранку. Саме о цій порі учасники наввипередки рушають у бік намащеного оливою стовпа, щоб спробувати видряпатися на нього і схопити шматок шинки, прив'язаний нагорі. Глядачі, під пісні й танці, поливають учасників водою зі шлангів. Коли церковні дзвони відбивають полудень, у місто в'їжджають вантажівки, по вінця завалені помідорами, а натовп все гучніше й гучніше виспівує «То-ма-ти, то-ма-ти!»

І тоді, із пострілом водяної гармати, починається головне. У повітрі починають літати і вибухати помідори, потрапляючи в учасників свята, що вже перейшли до відкритого наступу одне на одного. Спосіб жбурляння помідорів у кожного різний – від «свічок» у небо до середніх «навісів» і «розстрілів» упритул. Проте, незалежно від способу, наприкінці бою всі виглядають (і почуваються) зовсім по-іншому. Десь за годину наскрізь просякнуті томатами «бомбардувальники» вже вештаються у болоті томатного соусу, в якому мало що нагадує вцілілі овочі. Другий постріл гармати знаменує собою кінець битви.

Хто першим кинув того доленосного помідора, з якого розпочалася революція під назвою «Ла Томатіна»? Цього не знає ніхто. Можливо, це був акт повстання проти Франко, або ж ярмаркова розвага, що вийшла з-під контролю. Найбільш популярна версія історії каже, що під час фестивалю «Лос Гігантес» (парад гігантських ляльок з пап'є-маше) у 1945 році місцеві жителі нудьгували і шукали можливості влаштувати бійку для привернення уваги. Випадково натрапивши на овочевий візок, вони почали кидати один в одного стиглі помідори. Безневинні глядачі також постраждали, і сцена перетворилася на масову бійку летючими томатами. Винуватцям довелося відшкодувати продавцеві вартість помідорів, проте це не завадило повторенню томатних боїв та, в кінці кінців, народженню нової традиції.

У 1950-х роках влада, побоюючись неконтрольованого загострення ситуації, періодично ухвалювала та відміняла ряд заборон. У 1951 році місцеві жителі, що кинули виклик закону, були ув'язнені, аж допоки обурена громадськість не почала вимагати їхнього звільнення. Найвідоміший випадок нахабного нехтування «томатними заборонами» стався у 1957 році: активісти провели «похорон» помідорів, не забувши про справжню труну та погребальну ходу. Після цього місцевій владі довелося піти на поступки. Було встановлено кілька правил, і безглузду традицію було прийнято.

Хоча в центрі уваги, звісно, помідори, фінальній битві передує тиждень святкувань, присвячених покровителям містечка Буньоль — Діві Марії та святому Луї Бертрану. Ви побачите урочистості у справжньому іспанському дусі, з вуличними парадами, музикою і феєрверками. А щоб набратися сили для майбутньої бійки, напередодні подається величезна паелья —традиційне валенсійське блюдо з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії.

У наш час цей колись неконтрольований фестиваль дещо впорядковано. Організатори навіть вивели особливий сорт несмачних помідорів спеціально для щорічного заходу. Свято починається близько десятої ранку, коли учасники змагаються за окорок, почеплений нагорі змазаного жиром стовпа, а глядачі поливають їх водою зі шлангів. Одночасно всі співають і танцюють на вулицях. Коли церковні дзвони б’ють опівдні, в місто в’їжджають повні помідорів вантажівки. В цей час скандування «То-ма-ти, то-ма-ти!» досягає апогею.

Головна подія починається після пострілу з водяної гармати — це сигнал, щоб починати чавити помідори та кидати ними в інших учасників. Ви можете обрати техніку за смаком: стати томатним снайпером, розстрілювати ворогів в упор або ж робити постріли середньої дальності. Незалежно від обраного способу, коли все скінчиться, ви будете виглядати (і почуватися) зовсім іншою людиною. Через годину бомбардири, наскрізь просочені томатним соком, залишаються посеред моря того, що вже мало нагадує помідори. Другий гарматний постріл сповіщає про завершення битви.

Хто ж кинув той перший фатальний помідор, після якого почалась революція «La Tomatina»? Цього вже ніхто не знає. Може це було повстання проти генерала Франко або просто під час карнавалу щось пішло не так? Згідно з найбільш популярною версією, в 1945 році, під час параду гігантських ляльок з пап'є-маше «Los Gigantes», місцеві мешканці затіяли колотнечу просто щоб прославитись. Натрапивши на візок вуличного торговця овочами, вони почали жбурляти один в одного помідорами. До події долучилися глядачі, і почалась справжня баталія з застосуванням літаючих овочів в якості холодної зброї. Винуватцям довелося відшкодувати збитки продавцям помідорів, але з того часу народилась нова традиція, і томатні битви повторюються в місті кожен рік.

В 1950-х роках, з остраху масових заворушень, влада то забороняла томатні бої, то дозволяла їх, то знову забороняла. За порушення цієї заборони в 1951 році кілька місцевих мешканців навіть потрапили до в’язниці, однак згодом громадськість домоглася їх звільнення. Найвідоміша акція протесту проти подібних заборон мала місце в 1957 році, коли городяни влаштували театралізовані похорони помідорів — зі справжньою труною і чисельною жалобною ходою. Після 1957 року міська адміністрація нарешті змирилась з неминучим і дозволила проводити томатні бої, хоча і з певними обмеженнями.

Томатне побоїще є центральною подією фестивалю, але свята тривають цілий тиждень. В цей час вшановують небесних заступників Буньйоля — Діву Марію та святого Людовика Бертрана. Як зазвичай в Іспанії, все це супроводжується вуличними парадами, веселою музикою та феєрверками. Напередодні томатної битви майбутніх учасників пригощають традиційною валенсійською стравою «паелья», що готується з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії.

У наші дні під час проведення фестивалю панує абсолютна свобода, але все ж таки підтримується певний порядок. Організатори навіть вивели для томатних боїв спеціальний сорт малоїстівних помідорів. Свято починається близько 10 години ранку. Спершу проводиться традиційне змагання, під час якого кілька осіб намагаються влізти на намилений стовп, де на переможця очікує славнозвісний іспанський делікатес — хамон. Завдання ускладнюється тим, що небайдужі глядачі поливають учасників водою зі шлангів. Решта учасників фестивалю просто співають і танцюють на вулицях. Коли церковні дзвони проб'ють полудень, у місто в'їжджає низка вантажівок з помідорами. У цей момент вигуки «То-ма-ти, то-ма-ти!» зазвичай досягають максимальної інтенсивності.

Потім лунає постріл з водяної гармати, це сигнал до початку головної події — жбурляння і роздавлювання помідорів — несамовитого бою, де всі воюють проти всіх. Прицільні кидки з далекої відстані, вистріли прямою наводкою, бокові удари з середньої дистанції — яку б тактику не використовував учасник, після закінчення битви він будете виглядати (і почуватися!) зовсім інакше, чим на початку. Приблизно за годину всі будуть плавати у справжньому морі томатного соусу, а на вулиці неможливо буде знайти жодного цілого помідора. Другий постріл з водяної гармати є сигналом до закінчення томатного побоїща.

Хто жбурнув отой перший фатальний томат, котрий спричинився до революції Ля Томатіна? Реальність полягає в тім, що цього не знає ніхто. Може, то було повстання проти диктатора Франко, а, може – карнавал, який, розгулявшись не на жарт, вийшов з-під контролю. Згідно з найпоширенішою версією цієї історії, 1945 року, під час фестивалю Лос Гігантес (параду гігантських ляльок із пап’є-маше) місцевим мешканцям приспічило зчинити бійку аби привернути до себе увагу. Натрапивши на возик з овочами, що стояв неподалік, вони почали швиргатися стиглими томатами. До них прилучилися споглядачі, які випадково опинилися поруч, і невдовзі цей епізод переріс у масову сутичку із застосуванням летючих овочів. Підбурювачам довелося відшкодувати збитки продавцям томатів, але це не завадило подальшим рецидивам помідорних битв – і народженню нової традиції.

Впродовж 1950х років, влада, побоюючись некерованого розвитку подій, кілька разів поспіль запроваджувала, скасовувала, а потім знову поновлювала свої заборони. 1951 року місцевих мешканців, котрі знехтували законом, кинули до в’язниці, але згодом через громадське обурення їх довелося звільнити. Найвідоміший випадок зневаги до анти-помідорних законів трапився 1957 року, коли активісти провели глузливу церемонію поховання томату, де все було, як у реальному житті – і труна, і похоронна процесія. Після 1957 року місцеві урядовці вирішили продемонструвати гнучкість: замість заборони вони запровадили кілька правил і, таким чином, змирилися з цією дивакуватою традицією.

Попри те, що цвяхом програми є томати, тижневе гуляння завершується фінальним дійством: торжествами на честь святих покровителів містечка Буньоль - Діви Марії та св. Луїса Бертрана - з вуличними парадами, музикою та феєрверками в життєрадісних іспанських традиціях. Набираючись сил напередодні неминучої битви, її учасники наминають грандіозну паелью: знамениту валенсійську страву з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії.
Нині ж цей щорічний шалений фестиваль набув певної упорядкованості. Заради нього організатори навіть вивели спеціальний сорт огидних на смак помідорів. Святкування стартує близько десятої ранку, коли учасники розпочинають змагання – хто першим вхопить шинку, причеплену до вершечку слизького стовпа. Співаючи пісень і танцюючи на вулицях, глядачі поливають водою змагальників, що видряпуються догори. Коли ж церковні дзвони вдаряють дванадцяту дня, до міста в’їжджають вантажівки, а скандування «То-ма-ти, то-ма-ти!» сягає крещендо.

Потім стріляє водяна гармата, і головне дійство розпочинається. Це – як зелений сигнал світлофора: тепер можна чавити й жбурляти томати, влаштовуючи масовані атаки на позиції супротивників. Метальники томатів на велику відстань - така собі далекобійна артилерія, вбивчі стрільці прямою наводкою, кидальники «гаком» на середню дистанцію… Та хоч яким би прийомом ви не користувалися, на момент завершення побоїща ваш зовнішній вигляд (і відчуття) зміняться радикальним чином. Вже за годину після початку, просякнуті томатним соком бомбардири борюкатимуться у морі грузького соусу «сальса по-вуличному», в якому важко буде знайти бодай один вцілілий помідор.
Другий постріл гармати – це сигнал до завершення битви.

Ніхто достеменно не відає, хто кинув той перший доленосний помідор, з якого розпочалася революція Ла Томатіна. Було то, можливо, за часів повстання проти генерала Франко, або ж хтось занадто розійшовся на карнавалі. Якщо ж вірити найбільш поширеній версії, то трапилося це у 1945 році на параді ляльок-велетнів з пап’є-маше, відомому як фестиваль Лос Гігантес, коли в пошуках уваги місцеві шибайголови здійняли штовханину. І треба ж було тому статися, що опинилися вони якраз побіля овочевої ятки, з якої й почали жбурляти стиглі помідори. Перехожі мимохіть долучалися до цього дійства, що миттєво переросло у повномасштабну помідорну бійку. Хоча заводіям довелося сплатити збитки власникам яток, початок помідорним баталіям було покладено, що й вилилося згодом у нову традицію.

Не без підстав побоюючись масових заворушень, у 1950-их влада постановила, потім скасувала і згодом відновила низку законів, що забороняли помідорні битви. Так, у 1951 році місцевих порушників було ув’язнено, аж поки їх не звільнили завдяки гучним протестам громадськості. У 1957 році справжнім викликом цим законам стала глузлива похоронна процесія з помідорами в домовині. Після цього місцеві можновладці проявили певну гнучкість і дозволили дивакуватий звичай, натомість встановивши деякі правила.

Хоча помідори є центром свята, однак триває фестиваль цілий тиждень і вже наприкінці увінчується помідорною вакханалією. Вуличні паради, музика та феєрверки – саме у такий традиційний спосіб веселі іспанці вшановують небесних покровителів містечка Буньоль Діву Марію і Святого Луї Бертрана. А щоб мати сили для прийдешнього побоїща, з вечора слід обов’язково скуштувати поживну паелью – знакову валенсійську страву з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії.

Сьогодні це буйнодійство до певної міри має порядок. Організатори пішли навіть на те, що створили новий несмачний сорт помідорів спеціально для щорічної битви. Святкування розпочинаються зранку, по десятій годині, коли учасники біжать до змащеного лоєм стовпа, щоб дістати з його верхівки окіст, а глядачі, сміючись і пританцьовуючи, поливають їх водою зі шлангів. Тільки-но церковний дзвін сповіщає про полудень, як до міста під стоголосе скандування натовпу «По-мі-до-ри, по-мі-до-ри!» в’їзджають вантажівки повні цих соковитих плодів.

І головна подія розпочинається. Постріл водяної гармати дає зелене світло баталії, коли кожен розчавлює помідор і жбурляє його у сусіда, не розбираючи на свого й чужого. Влучний кидок на довгу відстань, прямий вогонь на згубу або ж хитрий кручений – прийоми є на всяк смак, і котрий би ти не обрав, по завершенню битви ти вже ніколи не будеш почуватися як раніше, втім, виглядати також. Через годину бійці, наскрізь просочені томатним соком, радісно плескаються у вуличному морі сальси, де годі й шукати бодай одного вцілілого помідора. З другим пострілом гармати битва добігає кінця.

Хто ж першим кинув той доленосний помідор, який започаткував томатну революцію Ла Томатіна? Відповідь на це запитання досі залишається загадкою. Можливо, це був опозиціонер тодішнього правителя Франко, а може, якийсь шалений учасник карнавалу. Згідно з найвідомішою версією, в 1945р. під час проведення грандіозного параду пап'є-маше (знаного під назвою Лос Хігантес) місцеві жителі вирішили влаштувати вуличний скандал, аби привернути увагу влади. Вони натрапили на візок з овочами і почали кидатися спілими помідорами. В процесі, червоні ягоди полетіли в бік спостерігачів, і невелика томатна бійка перетворилася в шаленство. Звісно, винуватці події змушені були відшкодувати продавцям втрачений товар, але це не перешкодило виникненню подальших томатних воєн, і таким чином стало народженням нової традиції.

З острахом втрати контролю, в 1950-х роках місцева влада запровадила, спочатку послабила, а згодом знову посилила низку заборон щодо томатних бійок. В 1951-му осіб, які порушували закон, брали під варту і не випускали допоки натовп не вимагав їхнього звільнення. Найяскравішим висловленням протесту проти томатних заборон був проведений в 1957р. театралізований похорон помідора у труні зі справжньою процесією. Після цієї події чиновникам довелося здати свої позиції, ввести кілька правил і змиритися з такою ексцентричною традицією.

Оскільки кидання помідорами є своєрідним апогеєм, йому передує цілий тиждень святкувань. Всі урочисті події присвячені покровителям міста Буньол, Діві Марії та св. Луї Бертрану, і включають в себе музику, феєрверки і паради з властивими іспанцям веселощами. Аби набратися сили, ввечері напередодні томатної війни усі бажаючі смакують славнозвісну паелью — традиційну валенсійську страву з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії.

В наш час, це шалене дійство певним чином упорядковане. Організатори закуповують особливий різновид несмачних помідорів, які вирощуються саме для цієї події. Святкування починається близько 10-ї ранку, коли учасники біжать наввипередки з метою першими вхопити шмат свинини, закріплений на слизькому стовпі. Тих, хто намагається вилізти нагору за м'ясом, спостерігачі обливають водою зі шлангів, супроводжуючи свої дії танцями та співом. Коли церковні дзвони оголошують полудень, в місто в'їжджають вантажівки, заповнені помідорами, в той час як оточуючі скандують “то-ма-ти”.

Далі, після вистрілу водяної гармати, розпочинається найцікавіше: помідори летять у різних напрямах, намагаючись влучити в усіх і кожного. Якою б не була ваша тактика, кидання на великі відстані, прицільні кидки, зумисні чи незграбні розчавлення, коли всьому цьому настане кінець, ви виглядатимете і почуватиметеся зовсім по-іншому. Приблизно через годину учасникам томатної війни не залишається нічого іншого, як плавати в річці соковитого червоного соусу, де не знайти жодного цілого помідора. Другий вистріл водяної гармати сповіщає про закінчення битви.

Хто кинув перший історичний помідор, що започаткував революцію «Ла Томатина»? Це залишиться невідомим. Можливо, це був заколот проти Франциско Франко, а можливо – просто карнавал пішов шкереберть. Як свідчить найпопулярніша версія походження, в 1945 році під час фестивалю «Лос Гігантес» (парад ляльок з пап'є-маше) кілька місцевих жителів вирішили інсценувати бійку, щоб пригорнути до себе увагу. Вони натрапили на візок з овочами, що стояв неподалік, та почали жбурлятися стиглими помідорами. До бешкетників долучилася публіка, що була навколо, і за мить місце проведення фестивалю перетворилося на поле овочевого бою. Ініціаторам довелося компенсувати збитки торговцям помідорами, але це не стало на заваді повторенню томатних боїв у майбутньому. Так зародилася нова традиція.

Протягом 1950-х років влада, яка побоювалася некерованого конфлікту, забороняла, скасовувала заборону і знов забороняла проведення заходу. В 1951 році громадяни, що порушили закон, опинилися за ґратами, де вони залишалися, доки громадськість не почала вимагати їхнього звільнення. Найгучнішим викликом забороні помідорних боїв став глумливий томатний похорон в 1957 році, який супроводжувався труною та траурною ходою. Після 1957 року місцева влада вирішила проявити гнучкість, запровадила деякі правила проведення та дозволила цю дивну виставу.

Хоча помідори й відіграють провідну роль у цьому святі, вирішальному бойовищу передує тиждень веселощів. Подія присвячена святим заступникам міста Буньйоль – Богоматері та Святому Луї Бертрану – та супроводжується вуличною ходою, музикою та феєрверками в життєрадісному іспанському стилі. Щоб учасники майбутніх змагань набралися снаги, напередодні їх частують велетенською паельєю – традиційною валенсійською стравою, що складається з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії.

В теперішні часи це свято свободи має деякі обмеження. Більш того – організатори навіть виростили особливий різновид несмачних помідорів спеціально для щорічного фестивалю. Свято розпочинається о 10 годині ранку, коли учасники стрімголов вирушають за хамоном, що висить нагорі слизького стовпа. Глядачі обливають їх водою, співаючи пісень та пританцьовуючи просто посеред вулиці. Коли церковний дзвін сповіщає про південь, в містечко в'їжджають машини, навантажені помідорами, а вигуки «То-ма-те, то-ма-те» сягають апогею.

Ще мить – і постріл водомета оголошує про початок головної події. Цей постріл знаменує початок масованого наступу, коли учасники чавлять та жбурляють помідори в супротивників. Чого тут тільки немає – кидки на дальні дистанції, постріли прямим наведенням та закидання на середню відстань... Яку б тактику ви не обрали, коли все закінчиться, вас не впізнає рідна матуся. Протягом години просочені томатним соком бійці змагаються в морі густого кетчупу, в якому навряд чи можна впізнати колишні овочі. Другий постріл водомету сповіщає про закінчення бойовища.