Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Хто ж першим кинув той доленосний помідор, який започаткував томатну революцію Ла Томатіна? Відповідь на це запитання досі залишається загадкою. Можливо, це був опозиціонер тодішнього правителя Франко, а може, якийсь шалений учасник карнавалу. Згідно з найвідомішою версією, в 1945р. під час проведення грандіозного параду пап'є-маше (знаного під назвою Лос Хігантес) місцеві жителі вирішили влаштувати вуличний скандал, аби привернути увагу влади. Вони натрапили на візок з овочами і почали кидатися спілими помідорами. В процесі, червоні ягоди полетіли в бік спостерігачів, і невелика томатна бійка перетворилася в шаленство. Звісно, винуватці події змушені були відшкодувати продавцям втрачений товар, але це не перешкодило виникненню подальших томатних воєн, і таким чином стало народженням нової традиції. З острахом втрати контролю, в 1950-х роках місцева влада запровадила, спочатку послабила, а згодом знову посилила низку заборон щодо томатних бійок. В 1951-му осіб, які порушували закон, брали під варту і не випускали допоки натовп не вимагав їхнього звільнення. Найяскравішим висловленням протесту проти томатних заборон був проведений в 1957р. театралізований похорон помідора у труні зі справжньою процесією. Після цієї події чиновникам довелося здати свої позиції, ввести кілька правил і змиритися з такою ексцентричною традицією. Оскільки кидання помідорами є своєрідним апогеєм, йому передує цілий тиждень святкувань. Всі урочисті події присвячені покровителям міста Буньол, Діві Марії та св. Луї Бертрану, і включають в себе музику, феєрверки і паради з властивими іспанцям веселощами. Аби набратися сили, ввечері напередодні томатної війни усі бажаючі смакують славнозвісну паелью — традиційну валенсійську страву з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. В наш час, це шалене дійство певним чином упорядковане. Організатори закуповують особливий різновид несмачних помідорів, які вирощуються саме для цієї події. Святкування починається близько 10-ї ранку, коли учасники біжать наввипередки з метою першими вхопити шмат свинини, закріплений на слизькому стовпі. Тих, хто намагається вилізти нагору за м'ясом, спостерігачі обливають водою зі шлангів, супроводжуючи свої дії танцями та співом. Коли церковні дзвони оголошують полудень, в місто в'їжджають вантажівки, заповнені помідорами, в той час як оточуючі скандують “то-ма-ти”. Далі, після вистрілу водяної гармати, розпочинається найцікавіше: помідори летять у різних напрямах, намагаючись влучити в усіх і кожного. Якою б не була ваша тактика, кидання на великі відстані, прицільні кидки, зумисні чи незграбні розчавлення, коли всьому цьому настане кінець, ви виглядатимете і почуватиметеся зовсім по-іншому. Приблизно через годину учасникам томатної війни не залишається нічого іншого, як плавати в річці соковитого червоного соусу, де не знайти жодного цілого помідора. Другий вистріл водяної гармати сповіщає про закінчення битви. |