Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Хто кинув той перший роковий помiдор, з якого почалася революцiя «Ла Томатiна»? Насправдi, нiхто не знає. Можливо, це було повстання проти Франко, або ж карнавал, який вийшов iз-пiд контролю. Згiдно найбiльш популярної версiї цiєї iсторiї, в 1945 роцi пiд час проведення фестивалю «Лос Гiгантес» (параду величезних ляльок з пап'є маше) мiсцевi жителi xoтiли iнсценувати сварку, щоб звернути на себе увагу. Вони натрапили на вiзок з овочами, що стояв поблизу, i почали кидатися спiлими помiдорами. До цього були долученi невиннi глядачi, i данний випадок розрiсся до масового бою лiтаючими фруктами. Заводiї мали заплатити за збитки продавцям помiдорiв, але це не завадило повторенню нових помiдорних бiйок i появi нової традицiї. У 1950-х роках уряд, сповнений страху через неконтрольоване загострення ситуацiї, приймав, ослабляв i знову вiдновлював ряд заборон. У 1951 роцi мiсцевi жителi, якi вiдкрито не пiдкорилися цьому закону, були ув'язненi до тих пiр, поки громадськiсть не влаштувала протести, вимагаючи їхнього звiльнення. Найбiльш вiдомий випадок нахабного ставлення до помiдорної заборони стався в 1957 роцi, коли її прихильники провели похорони помiдора у трунi та в супроводi похоронної процесiї. Пiсля 1957 року мiсцевий уряд вирiшив пристосуватись до обставин, встановивши декiлька правил i змирившись з ексцентричною традицiєю. Незважаючи на те, що помiдори займають центральне мiсце, до фiнальної розв'язки пiдводить тиждень святкувань. В цей час проводиться вшанування святих заступникiв Буньоля, Дiви Марiї та Святого Луiса Бертранда з по-iспанськи веселими вуличними парадами, музикою та салютами. Для того щоб набратися сил перед неминучою бiйкою, ввечерi напередоднi бою подається легендарна паелья - це демонстрацiя традицiйної валенсiйської страви з рису, морепродуктiв, шафрану та оливкового масла. В наш час, звiльнений вiд пут фестиваль проходить доволi впорядковано. Органiзатори постарались настiльки, що виростили особливий сорт неїстiвних помiдорiв, спецiально для цiєї щорiчної подiї. Святкування починається приблизно о 10 ранку, коли учасники змагаються за те, щоб схопити шматок шинки, закрiплений на верхiвцi намазаного жиром стовпа. Глядачi спiвають i танцюють на вулицi, одночасно поливачи водою зi шланга тих, хто пiднiмається по стовпу. Коли церковнi дзвони вiдбивають дванадцяту дня, в мiсто заїжджають вантажiвки наповненi помiдорами, пiд скандування «To-ма-те, то-ма-те!» з наростаючим крещендо. Пiсля цього iз пострiлу з вoдної гармати починається основне дiйство. Це знак того, що можна давити та кидати помiдори, рiшуче атакуючи iнших учасникiв. Тут є кiлери, якi стрiляють впритул, є тi, хто кидають помiдори на дальню вiдстань i тi, хто кидає «гаком» на середню вiстань. Якими б прийомами ви не користувались, на момент закiнчення ваш вигляд i самопочуття будуть дещо вiдрiзнятись. Приблизно через годину, просочениx помiдорами бомбардувальникiв залишають розважатися у морi роздавленого вуличного соусу, який хлюпає пiд ногами. Тут вже важко буде знайти хоча б що-небудь схоже на помiдор. Другий пострiл гармати знаменує закiнчення бою. |