Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Хто кинув перший доленосний помідор, який розпочав революцію «Ля Томатіна», насправді, ніхто не знає. Можливо, в такий спосіб люди протестували проти диктатора Франко, а може, просто свято вийшло з-під контролю. За найпопулярнішою версією, під час фестивалю «Лос Ґіґантес» (параду величезних ляльок із пап'є-маше) у 1945 році місцеві мешканці у спробі привернути до себе увагу захотіли побешкетувати. Залізши на воза з овочами, вони почали жбурлятися зрілими помідорами. До них почали приєднуватися глядачі, аж поки все не перетворилося на масову сутолоку у супроводі літаючих помідорів. Звичайно, підбурювачі мусили заплатити продавцям за помідори, але повторенню томатних боїв та зародженню нового звичаю це не завадило. У 1950-х роках влада, боячись зростання непокори, кілька разів упроваджувала, послабляла, а потім знову відновлювала цілу низку відповідних заборон. Так, у 1951 році, порушників було ув'язнено, і лише гнів мешканців змусив уряд випустити їх на волю. Найвідоміший випадок непокори «томатним» заборонам стався в 1957 році, коли було влаштовано справжній похорон помідора, якого несли у труні в супроводі поховальної процесії. Після цього уряд був вимушений піти на поступки, упровадив кілька правил та зрештою дозволив дивакувату традицію. Хоча помідори займають у тижневому дійстві центральне місце, кульмінацією торжества виступає вшанування святих покровителів містечка Буньйоль Діви Марії та Св. Людовика Бертрана. Саме в цей час, у типово іспанській веселій манері, влаштовують вуличні паради з оркестрами та феєрверками. Напередодні знаменитої штовханини, щоб набратися сил, учасники споживають легендарну паелью – культове їство Валенсії, до складу якого входить рис, морепродукти, шафран та маслинова олія. У наші дні це розкуте свято набрало певних ознак упорядкованості. Організатори навіть вивели особливий вид несмачних помідорів, придатних лише для використання у цьому щорічному заході. Святкування починається коло 10 години ранку. Саме о цій порі учасники наввипередки рушають у бік намащеного оливою стовпа, щоб спробувати видряпатися на нього і схопити шматок шинки, прив'язаний нагорі. Глядачі, під пісні й танці, поливають учасників водою зі шлангів. Коли церковні дзвони відбивають полудень, у місто в'їжджають вантажівки, по вінця завалені помідорами, а натовп все гучніше й гучніше виспівує «То-ма-ти, то-ма-ти!» І тоді, із пострілом водяної гармати, починається головне. У повітрі починають літати і вибухати помідори, потрапляючи в учасників свята, що вже перейшли до відкритого наступу одне на одного. Спосіб жбурляння помідорів у кожного різний – від «свічок» у небо до середніх «навісів» і «розстрілів» упритул. Проте, незалежно від способу, наприкінці бою всі виглядають (і почуваються) зовсім по-іншому. Десь за годину наскрізь просякнуті томатами «бомбардувальники» вже вештаються у болоті томатного соусу, в якому мало що нагадує вцілілі овочі. Другий постріл гармати знаменує собою кінець битви. |