ProZ.com translation contests »
2014 annual ProZ.com translation contest: "Celebrations" » English to Ukrainian » Entry by Roman Nikulin


Source text in English

Translation by Roman Nikulin (#20309)

Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.

Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.

Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.

Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.

Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle.
Хто кинув цей перший доленосний помідор, який розпочав революцію Ла Томатіна? Правди ніхто не знає. Можливо, це було повстання проти генерала Франко, або карнавал, який вийшов з-під контролю. Найбільш популярна версія розповідає, що протягом фестивалю Лос Гігантес (парад гігантських ляльок з пап'є-маше) у 1945 році місцеві жителі для привертання уваги намагалися влаштувати бійку. Вони випадково натрапили на візок продавця овочів і почали кидатися стиглими помідорами. До цього долучилися безневинні глядачі, після чого усе дійство не переросло в масову сутичку з летючими овочами. Ініціатори бійки потім відшкодували втрати продавцям помідорів, але це не завадило повторенню томатних боїв у майбутньому та народженню нової традиції.

У 1950-х роках побоюючись непідвладної ескалації явища, влада спочатку ухвалила, згодом відмінила, а потім відновила ряд заборон. У 1951 році місцевих жителів, які не підкорилися закону, було відправлено до в'язниці, але суспільний резонанс, викликаний цим випадком, сприяв їх звільненню. Найвідоміший випадок нахабства стосовно заборони стосовно проведення томатних боїв стався в 1957 році, коли прихильники цієї традиції провели жартівливі помідорні похорони, під час яких процесія пронесла імпровізовану труну. Після цього у 1957 році місцеві чільники влади вирішили проявити гнучкість у цьому питанні та запровадили декілька законів, об’єднав екстравагантні традиції.

Тим не менш помідори перебувають у центрі уваги, тиждень святкувань закінчується фінальною битвою. Урочистості з вуличними парадами, музикою і феєрверком в грайливому іспанському стилі, відбуваються на честь святих містечка Буньоль, Діви Марії і святого Людовіка Бертрана. Щоб зміцнити сили для майбутньої бійки, напередодні битви подається легендарна паелья – знакова для Валенсії страва з рису, морепродуктів, шафрану та маслинової олії.

Сьогодні цей розкутий фестиваль все ж дотримується деяких рамок. Організатори зайшли настільки далеко, що культивують особливий сорт гірких на смак помідорів спеціально для цього щорічного заходу. Святкування стартують близько 10-ї години ранку, коли учасники лізуть вгору по жердині, змащеній салом, щоб дістати шматок шинки, якого підвісили на її вершині. Глядачі співають, танцюють на вулицях та ллють воду зі шланга на людей, які повзуть по жердині. Коли церковні дзвони калатають опівдні, повні помідорів вантажівки закочуються в місто, і саме у цю мить скандування «По-мі-до-ри, по-мі-до-ри» досягають свого апогею.

А потім, із пострілом з водяної гармати, розпочинається найголовніше. Цим сигналом надається зелене світло учасникам бійки і вони починають трощити помідори та кидати їх у своїх колег по сутичці. Тут усі – бомбардувальники помідорів, поціновуючи близького помідорного бою, а також ті що, люблять постріли середньої дальності. Незалежно від вашої техніки, до того часу, коли все скінчиться, ви будете виглядати (і відчувати себе) зовсім інакше. Майже годину потому бомбардувальники, які повністю просочилися помідорами, залишаються гратися у морі вуличного кетчупу, у якому вже дуже важко знайти хоча б один цілий помідор. Другий гарматний постріл сповіщає про закінчення битви.


Discuss this entry