Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Ніхто достеменно не відає, хто кинув той перший доленосний помідор, з якого розпочалася революція Ла Томатіна. Було то, можливо, за часів повстання проти генерала Франко, або ж хтось занадто розійшовся на карнавалі. Якщо ж вірити найбільш поширеній версії, то трапилося це у 1945 році на параді ляльок-велетнів з пап’є-маше, відомому як фестиваль Лос Гігантес, коли в пошуках уваги місцеві шибайголови здійняли штовханину. І треба ж було тому статися, що опинилися вони якраз побіля овочевої ятки, з якої й почали жбурляти стиглі помідори. Перехожі мимохіть долучалися до цього дійства, що миттєво переросло у повномасштабну помідорну бійку. Хоча заводіям довелося сплатити збитки власникам яток, початок помідорним баталіям було покладено, що й вилилося згодом у нову традицію. Не без підстав побоюючись масових заворушень, у 1950-их влада постановила, потім скасувала і згодом відновила низку законів, що забороняли помідорні битви. Так, у 1951 році місцевих порушників було ув’язнено, аж поки їх не звільнили завдяки гучним протестам громадськості. У 1957 році справжнім викликом цим законам стала глузлива похоронна процесія з помідорами в домовині. Після цього місцеві можновладці проявили певну гнучкість і дозволили дивакуватий звичай, натомість встановивши деякі правила. Хоча помідори є центром свята, однак триває фестиваль цілий тиждень і вже наприкінці увінчується помідорною вакханалією. Вуличні паради, музика та феєрверки – саме у такий традиційний спосіб веселі іспанці вшановують небесних покровителів містечка Буньоль Діву Марію і Святого Луї Бертрана. А щоб мати сили для прийдешнього побоїща, з вечора слід обов’язково скуштувати поживну паелью – знакову валенсійську страву з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. Сьогодні це буйнодійство до певної міри має порядок. Організатори пішли навіть на те, що створили новий несмачний сорт помідорів спеціально для щорічної битви. Святкування розпочинаються зранку, по десятій годині, коли учасники біжать до змащеного лоєм стовпа, щоб дістати з його верхівки окіст, а глядачі, сміючись і пританцьовуючи, поливають їх водою зі шлангів. Тільки-но церковний дзвін сповіщає про полудень, як до міста під стоголосе скандування натовпу «По-мі-до-ри, по-мі-до-ри!» в’їзджають вантажівки повні цих соковитих плодів. І головна подія розпочинається. Постріл водяної гармати дає зелене світло баталії, коли кожен розчавлює помідор і жбурляє його у сусіда, не розбираючи на свого й чужого. Влучний кидок на довгу відстань, прямий вогонь на згубу або ж хитрий кручений – прийоми є на всяк смак, і котрий би ти не обрав, по завершенню битви ти вже ніколи не будеш почуватися як раніше, втім, виглядати також. Через годину бійці, наскрізь просочені томатним соком, радісно плескаються у вуличному морі сальси, де годі й шукати бодай одного вцілілого помідора. З другим пострілом гармати битва добігає кінця. |