Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Хто пожбурив перший помідор, з якого розпочалася революція «Ла-Томатина»? Ніхто не знає правди. Може, повстанець проти генерала Франко, а, може, це карнавал вийшов з-під контролю. Найбільш популярна версія історії говорить, що під час проведення фестивалю «Лос-Гігантес» (великий парад ляльок пап'є-маше) у 1945 році місцеві жителі хотіли розпочати бійку, аби привернути увагу. Опинившись біля воза з овочами, вони почали кидатися стиглими помідорами. У дію вступили випадкові спостерігачі й сцена зросла до масштабів великого бою з літаючими овочами. Підбурювачі були змушені компенсувати торговцям вартість помідорів, але це не спинило появу все більшої кількості помідорових боїв і зародження нової традиції. Влада, побоюючись бурхливого зростання боїв, у 1950-х роках прийняла серію заборон, пом'якшила їх, а тоді відновила. Місцеві жителі, не дотримавшись закону, потрапили до в'язниці в 1951 році, доки їх не звільнили через протест громадськості. Найвідоміший зухвалий виступ проти заборони на помідорові бої відбувся в 1957 році, коли прибічники боїв пройшли процесією з труною під час глузливого похорону помідорів. Після 1957 року місцева влада вирішила змиритися, встановила декілька правил і прийняла дивну традицію. Хоча помідори – це головні фігуранти, перед вирішальним поєдинком цілий тиждень тривають святкування на честь святих-покровителів Буноля: Діви Марії, святого Луіса-Бертрана, які супроводжуються вуличними парадами, музикою, феєрверками у веселому іспанському стилі. Щоб зібрати сили для прийдешнього бою, напередодні подають легендарну паеллу, яка є традиційною стравою Валенсії з рису, морепродуктів, шафрану й оливкової олії. Тепер у цей вільний фестиваль додали трохи порядку. Організатори настільки далеко зайшли, що почали вирощувати спеціальний різновид несмачних помідорів саме для щорічної події. Святкування розпочинається приблизно о 10 ранку зі змагання учасників за шматок шинки, прикріплений зверху на змащеному жиром стовпі. Спостерігачі поливають зі шланга усіх, хто шкребеться нагору, під співи й танці, які тривають на вулицях. Коли церковний дзвін б'є полудень, в місто заїжджають заповнені помідорами вантажівки, а скандування «Помідори, помідори!» наростають. З пострілом водяної гармати починається головна подія. Це зелене світло для розминання й запускання помідорів у виснажливих атаках на супротивників. Помідорові лоббери, які жбурляють на великі відстані, «вбивці», які розстрілюють впритул, і стрільці з хуками на середню відстань. Яку техніку ви не оберете, вкінці ви виглядатимете (й почуватиметеся) зовсім інакше. Приблизно через годину просякнуті помідорами бомбардири вирушають танцювати сальсу на слизьких вулицях, на яких вже не знайдеш щось схоже на помідор. Другий постріл гармати сигналізує кінець бою. |