Au jour fixé, l'appartement du comte Ulric de Rouvres était préparé. Ulric y donna rendez-vous pour le soir même à trois des plus célèbres médecins de Paris. Puis il courut chercher Rosette.
Elle venait de mourir depuis une heure. Ulric revint à son nouveau logement, où il trouva son ancien ami Tristan, qu'il avait fait appeler, et qui l'attendait avec les trois médecins.
—Vous pouvez vous retirer, messieurs, dit Ulric à ceux-ci. La personne pour laquelle je désirais vous consulter n'existe plus.
Tristan, resté seul avec le comte Ulric, n'essaya pas de calmer sa douleur, mais il s'y associa fraternellement. Ce fut lui qui dirigea les splendides obsèques qu'on fit à Rosette, au grand étonnement de tout l'hôpital. Il racheta les objets que la jeune fille avait emportés avec elle, et qui, après sa mort, étaient devenus la propriété de l'administration. Parmi ces objets se trouvait la petite robe bleue, la seule qui restât à la pauvre défunte. Par ses soins aussi, l'ancien mobilier d'Ulric, quand il demeurait avec Rosette, fut transporté dans une pièce de son nouvel appartement.
Ce fut peu de jours après qu'Ulric, décidé à mourir, partait pour l'Angleterre.
Tels étaient les antécédents de ce personnage au moment où il entrait dans les salons du café de Foy.
L'arrivée d'Ulric causa un grand mouvement dans l'assemblée. Les hommes se levèrent et lui adressèrent le salut courtois des gens du monde. Quant aux femmes, elles tinrent effrontément pendant cinq minutes le comte de Rouvres presque embarrassé sous la batterie de leurs regards, curieux jusqu'à l'indiscrétion.
—Allons, mon cher trépassé, dit Tristan en faisant asseoir Ulric à la place qui lui avait été réservée auprès de Fanny, signalez par un toast votre rentrée dans le monde des vivants. Madame, ajouta Tristan en désignant Fanny, immobile sous son masque, madame vous fera raison. Et vous, dit-il tout bas à l'oreille de la jeune femme, n'oubliez pas ce que je vous ai recommandé.
Ulric prit un grand verre rempli jusqu'au bord et s'écria:
—Je bois....
—N'oubliez pas que les toasts politiques sont interdits, lui cria Tristan.
—Je bois à la Mort, dit Ulric en portant le verre à ses lèvres, après avoir salué sa voisine masquée.
—Et moi, répondit Fanny en buvant à son tour... je bois à la jeunesse, à l'amour. Et comme un éclair qui déchire un nuage, un sourire de flamme s'alluma sous son masque de velours. | У призначений день квартира графа Ульріка де Рувре була готова. На цей же вечір Ульрік викликав туди трьох найвідоміших лікарів Парижа. А тоді побіг по Розетту. Вона померла за годину до його приходу. Ульрік повернувся у своє нове помешкання, де застав старого товариша Трістана, якому телефонував; той чекав на нього разом із трьома медиками. - Можете іти, панове, - сказав їм Ульрік. Людина, щодо якої я хотів з вами проконсультуватися, відійшла у небуття. Трістан, який залишився наодинці з графом Ульріком, не намагався втамувати його біль, але співчував по-братськи. Саме він взяв на себе організацію пишних похорон для Розетти, на превеликий подив усього шпиталю. Він викупив речі, які дівчина привезла з собою, і які після її смерті переходили у власність адміністрації. Серед них була блакитна сукеночка, єдина, що залишалася у нещасної покійниці. Його ж стараннями старі меблі Ульріка, з часів їх спільного життя з Розеттою, були перевезені в одну з кімнат нової квартири графа. Минуло лиш декілька днів, коли Ульрік, з думками про смерть, виїхав до Англії. Такою була передісторія цього чоловіка в момент, коли він увійшов у вестибюль кафе де Фуа. Прихід Ульріка викликав активне пожвавлення в асамблеї. Чоловіки піднялися і ґречно привітали його, як заведено в світському товаристві. Жінки ж тримались нахабно, усі ті п’ять хвилин, поки граф де Рувре ніяковів під канонадою їхніх допитливих до непристойності поглядів. —Ідемо, мій дорогий покійничку, - сказав Трістан, садячи Ульріка на місце, притримане для нього біля Фанні, - скажіть тост, щоб заявити про своє повернення у світ живих. – Пані, додав Трістан, вказуючи на Фанні, що сиділа нерухомо, ховаючись під маскою, - пані вас вмовить. А ви, - шепнув зовсім тихо на вушко молодій панянці, - не забувайте, що я вам радив. Ульрік взяв великий бокал, наповнений по вінця, і вигукнув: —Я п’ю.... —Не забувайте, що політичні тости заборонені, - перебив його Трістан. —Я п’ю за Смерть, - сказав Ульрік, підносячи бокал до вуст, кивнувши сусідці у масці. —А я, - відповіла Фанні, теж п’ючи, … я п’ю за юність, за любов. Немов блискавка, що розсікає хмару, палаюча усмішка засяяла під її оксамитовою маскою. |