The moment when, 50 years ago, Neil Armstrong planted his foot on the surface of the Moon inspired awe, pride and wonder around the world. This newspaper argued that “man, from this day on, can go wheresoever in the universe his mind wills and his ingenuity contrives…to the planets, sooner rather than later, man is now certain to go.” But no. The Moon landing was an aberration, a goal achieved not as an end in itself but as a means of signalling America’s extraordinary capabilities. That point, once made, required no remaking. Only 571 people have been into orbit; and since 1972 no one has ventured much farther into space than Des Moines is from Chicago.
The next 50 years will look very different. Falling costs, new technologies, Chinese and Indian ambitions, and a new generation of entrepreneurs promise a bold era of space development. It will almost certainly involve tourism for the rich and better communications networks for all; in the long run it might involve mineral exploitation and even mass transportation. Space will become ever more like an extension of Earth—an arena for firms and private individuals, not just governments. But for this promise to be fulfilled the world needs to create a system of laws to govern the heavens—both in peacetime and, should it come to that, in war.
The development of space thus far has been focused on facilitating activity down below—mainly satellite communications for broadcasting and navigation. Now two things are changing. First, geopolitics is stoking a new push to send humans beyond the shallows of low-Earth orbit. China plans to land people on the Moon by 2035. President Donald Trump’s administration wants Americans to be back there by 2024. Falling costs make this showing off more affordable than before. Apollo cost hundreds of billions of dollars (in today’s money). Now tens of billions are the ticket price.
[ … ]
It is a mistake to promote space as a romanticised Wild West, an anarchic frontier where humanity can throw off its fetters and rediscover its destiny. For space to fulfil its promise governance is required. At a time when the world cannot agree on rules for the terrestrial trade of steel bars and soybeans that may seem like a big ask. But without it the potential of all that lies beyond Earth will at best wait another 50 years to be fulfilled. At worst space could add to Earth’s problems. | Момент, коли 50 років тому Ніл Армстронг ступив перший крок на поверхню Місяця, світ був сповнений хвилюванням та гордістю. Ця газета аргументувала думку про те, що людина саме від цього дня, завдяки розумові, волевим порухам та винахідливості, рано чи пізно, зможе відправлятися на інші планети. Людина безумовно готова йти до зірок. Але ні. Посадка на Місяць була оманою. Ціль як така, не була досягнута у собі. Тобто дана висадка означала лиш демонстрацію надзвичайних можливостей Америки. Одного разу зроблена думка не потребувала перероблення. Тільки 571 людина була на орбіті; і з 1972 року ніхто не відправлявся більш далеко чим з Чикаго до Де-Мойну . Наступні 50 років будуть виглядати зовсім інакше. Падіння цін, нові технології, амбіції Китаю та Індії та запевнення нового покоління підприємців, що наступає смілива ера освоєння космосу. Безумовно настане можливість мати кращу мережу комунікацій та впроваджувати туризм для багатих; надалі можлива перспектива впровадження масової експлуатації та перевезення корисних копалин. Космос все більше буде ставати своєрідним розширенням Землі не тільки для урядів, а й для фірм та приватних осіб. Але щоб це стало реальністю, світові необхідно створити систему законів, за допомогою яких можна було б управляти цими новими небесами як в час миру, так і під час війни. Освоєння космічного простору до сих пір було сфокусоване на сприяння діяльності такого плану як супутниковий зв'язок для трянсляції та навігації. На даний момент змінюються дві речі. Перша - це геополітика, яка розпалює поштовх, щоб люди мали змогу переправитися за межі низької навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа бажає, щоб американці були там до 2024 року. Зниження витрат робить цю демонстрацію більш доступною. Аполлон коштував сотні мільярдів доларів (на сьогоднішні гроші). Зараз десятки мільярдів - ціна квитка. Помилково розкручувати космос як романтизований Дикий Захід, як анархічний рубіж через який людство зможе зірвати пута та по новому віднайти свою долю. Для нового простору необхідний уряд. Водночас світ не в змозі домовитися щодо правил наземної торгівлі сталевими стрижнями та соєю. Це може виглядати великим питанням. Тому краще дочекатися ще 50 років, для того щоб космос не додавав проблем Землі. |